У часи війни українські вчителі опинилися на власному освітньому фронті. Учителька, яка проводить онлайн-уроки для своїх учнів на подвір’ї свого зруйнованого окупантами будинку. Викладач, який читає лекції своїм студентам у перервах між бойовими чергуваннями. Вихователька, яка упродовж місяця мешкала з 30 вихованцями реабілітаційного центру у підвалі. Педагоги, які змушені під час навчання спускатися разом із дітьми в бомбосховища, навчати школярів з різним ступенем психологічної травми та прогалин у знаннях, спричинених індивідуальним досвідом дітей під час війни. Це – не вигадані історії. А нинішня педагогічна реальність.
Дорогі освітяни, ми маємо вистояти. Ми зобов’язані бути опорою і джерелом надії для наших учнів. Нині Україна, наші Збройні Сили стали для всього світу прикладом того, як можна боротися за своє, відстоювати національну ідентичність, цінності свободи і гідності людини. Нашим дітям потрібно це розуміти, плекати любов до рідної країни, адже саме їм розбудовувати європейську, модерну Україну.
Щиро зичу вам величезного запасу міцності, стійкості, натхнення та любові до професії на нашому освітньому фронті.
