Сьогодні у Глазго завершується 26-та конференція ООН зі змін клімату, під час якої Україна вже оголосила про відмову від вугілля до 2035 року, приєднавшись до Powering Past Coal Alliance. Які ще рішення будуть прийняті? Саміт зібрав в Глазго світових лідерів з понад 120 країн. Ключова мета Конференції, яка зафіксована в Паризькій угоді – сфокусувати глобальні зусилля для того, щоб зростання середньої температури до кінця сторіччя не перевищило 1,5 градусів за Цельсієм. Про це в матеріалі на НВ Бізнес пише Ярослав Бєлов, Голова Київської обласної організації політичної партії «Українська стратегія Гройсмана».
Серед присутніх були президент США Джо Байден, президент Франції Еммануель Макрон, прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді, прем’єр-міністр Японії Фуміо Кісіда, президент України Володимир Зеленський та багато інших європейських і світових лідерів. З різних причин відмовились брати участь у саміті президент Китаю Сі Цзіньпін, турецький лідер Реджеп Ердоган, очільники Південної Африки, Росії, Ірану, Бразилії та Мексики.
Цікавою є позиція Китаю. З жовтневих заяв Сі Цзіньпіня було зрозуміло, нібито Китай взагалі не планує брати участь в роботі конференції. Аналітики оцінили таку позицію відповіддю на глобальну енергетичну кризу, яка також завдала удару по планах Китаю щодо поступового переходу на більш екологічні види енергії. Згодом делегація Піднебесної все ж долучилась до роботи в рамках саміту. Проте відсутність лідера Китаю особисто відзначив Джо Байден. За його словами, роль світової держави, яку прагне отримати Піднебесна, має також корелюватися з відповідальністю за екологічні наслідки.
Примітними є механізми контролю над зміною клімату (глобальним потеплінням). Укладаючи Паризьку угоду у 2015 році, держави подали добровільні зобов’язання щодо скорочення викидів парникових газів, з кінцевою метою якомога швидше досягти вуглецевої нейтральності. Ці зобов’язання мають моніторитися та оновлюватися кожні 5 років — наступним етапом актуалізація як раз стала цьогорічна конференція. Наприклад, цілий ряд країн, в тому числі країни Європейського Союзу, заявили про свої цілі досягти кліматичної нейтральності на рівні економік до 2050 року.
Китай, на який сьогодні припадає чверть світових викидів CO2, підтвердив намір досягти вуглецевої нейтральності до 2060 року. Країна пообіцяла, що пік викидів наступить до 2030 року, після чого вони підуть на спад.
Про 2060 рік, як дедлайн, до якого буде досягнуто кліматичну нейтральність, заявила і Україна.
Індія, на яку припадає 4,5% світових обсягів парникових викидів, заявляє про плани зменшити їхні обсяги в 2030 році на 33−35% відносно показників 2005 року. Для цього країна має виробляти 450 гігаватів електроенергії з відновлювальних джерел. Станом на липень 2021 року в Індії загалом генерувались майже 97 гігаватів «зеленої» енергії. Тобто за менш ніж 10 років держава мусить збільшити потужності відновлювальних джерел у понад 4,5 разів.
Щодо механізмів контролю, попри відсутність примусу та добровільність, країни погодились кожні п’ять років проводити так звану «глобальну інвентаризацію». Для неї збиратимуться офіційні дані урядів, звіти Міжурядової групи експертів з питань зміни клімату та неурядових організацій. Потім фахівці вивчатимуть отриману інформацію, щоб прийти до висновків щодо успіхів держав на шляху до досягнення заявлених цілей.
З української сторони найбільш значущою подією цьогорічної конференції стало приєднання до обіцянки припинити використовувати вугілля до 2035 року. Це стосується видобутку державних шахт, а також підприємств. Своєю чергою, компанія ДТЕК, на частку якої припадає 75% всього українського вугілля, також долучилася до глобальної ініціативи. Однак для приватної компанії термін трохи довший — вона пообіцяла припинити використовувати вугілля до 2040 року.
Загалом відмовитися у 2030-х роках мають намір близько 190 країн та організацій. Однак ряд великих країн, які сильно залежать від вугілля, не підписалися під угодою. Cеред них — Австралія, Китай, Індія та США.
Особливою стала позиція Південної Африки. Сьогодні в країні понад 80% електроенергії виробляється завдяки вугіллю. Для порівняння, в Україні на вугілля припадає близько чверті первинного постачання енергоресурсів і лише 10% кінцевого споживання.
Щоб здійснити перехід, Південна Африка отримає $8,5 млрд дотацій від інших держав. Повертаючись до нашої держави, лише в 2020 році на реформування вугільного сектора та прямі дотації було витрачено понад 4,1 млрд гривень. Минулого року собівартість вугілля на державних шахтах перевищувала 4 тисячі гривень за тонну. При тому, що тоді відпускна ціна вугільної продукції становила менш як 1 700 гривень за тонну. На цьому фоні великі запитання викликає відсутність домовленостей щодо принаймні часткової допомоги Україні в переході з вугілля на інші джерела енергії.
Різниця між часткою вугілля в первинному постачанні та кінцевому споживанні свідчить про високий ступінь залежності промисловості від цього виду палива. Це означає, що держава має відшукати способи, як вмотивувати підприємства інвестувати кошти в перехід на інші джерела енергії. Тут навряд чи вдасться обійтися виключно адміністративними методами, ввівши штрафи і покарання для всіх, хто продовжить користуватися вугіллям. Адже подорожчання продукції, викликане збільшенням витрат підприємства, зрештою зробить її неконкурентною у порівнянні з закордонними аналогами. Внаслідок цього заводи опиняться перед вибором — працювати в збиток чи зупинятися.
Натомість держава має спочатку створити низку позитивних стимулів. Головний з яких — фінансовий. Наприклад, це може бути допомога в отриманні пільгових кредитів на енергетичну модернізацію, часткове відшкодування витрат у виді грантів або податкові пільги для виробництв, які здійснять перехід на інші джерела енергії. Також необхідно розуміти, що питання переходу на більш екологічне паливо не може бути вирішене лише на рівні окремих підприємств. Відмова від вугілля має проходити частиною великої трансформації енергетичного сектора.
І якщо внутрішніх ресурсів Україні для цього може не вистачити, треба вести перемовини щодо отримання допомоги. Кейс ПАР чудово ілюструє готовність розвинутих держав допомагати впровадженню конкретних екологічних цілей.
По-друге, важливим є напрям стійкого розвитку на рівні компаній. Як було згадано раніше, до ініціативи відмови від вугілля долучились не лише держави, але й приватні структури. Це значний прецедент, який формує додаткову відповідальність для великих бізнесів. Починаючи з енергетичних компаній, очевидно, скоро подібних кроків очікуватимуть від решти системних корпорацій та промислових гравців.
26-та конференція ООН підтвердила, що попри коронавірус, енергетичну кризу та економічні нестабільності, більшість держав залишаються вірними своїм обіцянкам по скороченню викидів, взятих в рамках Паризької угоди. Зобов’язання до 2035 року відмовитися від вугілля, взяте Україною, може бути реалізоване лише в комплексі з іншими заходами енергетичної трансформації держави. І вимагає системних реформ на рівні економіки, актуалізації державних пріоритетів та підходів чималої частини великого бізнесу.