Нещодавно уряд запровадив регуляцію цін на соціально значущі продукти. Чи зможе такий крок зупинити подорожчання молока, хліба та круп? Про це пише Голова Київської обласної організації політичної партії «Українська стратегія Гройсмана» Ярослав Бєлов у матеріалі для “Дзеркала тижня”.
У грудні 2021 року Кабмін заборонив встановлювати роздрібну націнку понад 10% на батон та олію. З 12 січня до переліку додалися гречана крупа, цукор, пшеничне борошно, макаронні вироби, молоко, яйця, птиця та вершкове масло.
Включення продуктів до постанови означає, що роздрібна надбавка при їхньому продажу не може перевищувати 10% від гуртової відпускної ціни.
Гранична торговельна надбавка встановлюється з урахуванням рекламних, маркетингових і логістичних послуг, а також послуг з підготовки, обробки, пакування та інших пов’язаних із реалізацією кінцевому споживачу.
Одночасно з цим чиновники Кабміну анонсували аукціони з продажу газу внутрішнього видобутку для виробників соціально значущих продуктів. Йдеться про 20% блакитного палива, яке планується реалізовувати за пільговими цінами.
Перший аукціон пройшов 17 січня, і на ньому купили понад 1,3 млн кубометрів газу.
Мінімальна ціна реалізації блакитного палива становила 6 тис. грн, максимальна — 17,7 тис., а середньозважена досягла 11,6 тис. грн за тисячу кубометрів. Для порівняння, в Європі зараз газ торгується в межах від 950 до 1100 дол., а менш як місяць тому ціна доходила до 2000 дол. за тисячу кубометрів.
Напередодні торгів Міністерство аграрної політики та продовольства затвердило перелік компаній, які зможуть отримувати газ з обмеженою націнкою до 30 квітня 2022 року. До нього потрапили 6 803 виробники, як індивідуальні фермерські господарства, так і агрохолдинги.
Наступного дня відбувся другий аукціон, під час якого компанії придбали трохи більше 0,5 млн кубометрів газу при середньозваженій вартості 12 тис. грн за кубометр.
Практику держрегулювання цін навряд чи можна назвати новою для України. Державне регулювання цін соціальної групи харчових продуктів у нашій країні було скасоване рішенням уряду з липня 2017 року.
Перед цим до переліку продуктів, для яких встановлювалася гранична націнка, входили борошно, хліб, макаронні вироби, крупи, цукор, яловичина, свинина, м’ясо птиці, ковбасні вироби, молоко 2,5% жирності, кисломолочний сир до 9% жирності, сметана до 20% жирності, вершкове масло до 72,5% жирності, соняшникова олія, курячі яйця та овочі.
У квітні 2020 року державне регулювання цін на деякі продукти повернули у зв’язку із початком пандемії. Зокрема, почали обмежувати націнку на гречку, цукор, пшеничне борошно вищого ґатунку, вітчизняні макаронні вироби, молоко до 2,5% жирності, житньо-пшеничний хліб, курячі яйця і тушки, негазовану мінеральну воду та вершкове масло.
Також державою встановлене обмеження вартості електроенергії на рівні 1,68 грн за кіловат-годину. До 31 березня діяло регулювання цін на природний газ. Нарешті, в травні 2021 року уряд обмежив націнку для пального — до 5 грн на літр бензину А-92 і А-95 і до 7 грн на літр дизпалива. Обмеження не стосується власних марок пального, що їх реалізовують заправні мережі, якщо воно суттєво відрізняється від звичайного бензину чи дизелю.
У світі також можна знайти приклади регулювання цін серед ринкових економік. Наприклад, у штаті Каліфорнія влада встановлює граничну межу вартості електроенергії. В Берліні власники житла мають чіткі рамки, на скільки вони можуть максимально підвищувати оренду щороку. 2005 року влада Гаваїв намагалася запровадити контроль над вартістю пального, проте швидко відмовилася від заходів, які виявилися неефективними.
Фіксація цін іноді використовується в зонах стихійних лих — великих повеней або ураганів. Навіть встановлення мінімального рівня заробітної плати, по суті, є одним із різновидів контролю над цінами. Адже визначає вартість, нижче якої роботодавець не може придбати час у своїх працівників.
Загалом економісти вважають подібний підхід, швидше, негативним. Він призводить до спотворення співвідношень усередині економіки. Навіть якщо система знаходить баланс, точка рівноваги може перебувати далеко від оптимуму для продавців і покупців. Наприклад, пропозиція товарів виявиться меншою за попит, або на ринку можна буде офіційно купити лише продукцію відносно невисокої якості.
Запропонований урядом механізм контролю над цінами містить щонайменше кілька суттєвих прогалин і суперечливих моментів.
По-перше, фактичне обмеження встановлено саме для роздрібної націнки. Це сума, яку додає до вартості кінцевий продавець — власник торговельної точки на ринку, магазин або велика мережа гіпермаркетів. Зазначена націнка у 10% може не покривати витрат, що їх несе продавець. Особливо якщо торговець не зможе документально підтвердити деякі свої витрати.
Унаслідок цього бізнесу може виявитися простіше відмовитися від продажу зазначених груп товарів. З одного боку, люди не зможуть придбати продукцію. З іншого — постраждають також виробники, адже в них зникне можливість збувати вироблені продукти. Якщо масштаб відмов стане досить великим, деякі виробники можуть зіштовхнутися зі значним зниженням попиту та перейти точку беззбитковості внаслідок зменшення обсягів виробництва та реалізації продукції.
По-друге, можливість для виробників включати будь-які витрати, в тому числі маркетинг і просування. Така ситуація може зіграти проти невеликих постачальників і магазинів.
Великі агровиробники мають контракти з торговельними мережами. Серед іншого вони включають оплату за місце на полиці в магазині, лістинг продукції, бонуси за досягнення певного рівня продажів. Також існує поняття «бек маржа», — вона включає всі способи додаткової оплати магазинам за продажі, які поступають від постачальника або виробника продукції. На противагу звичайній маржі, яку продавець отримує напряму з грошей покупця.
Такі витрати можна включити в собівартість продукції. Це означає, що великі виробники з контрактами будуть здатні запропонувати торговельним мережам додаткові кошти понад визначені державою 10%. Натомість маленькі постачальники та магазини не зможуть конкурувати з подібними схемами.
Інший бік медалі полягає у можливості державних органів перевіряти торговельні мережі та виробників на предмет правильного формування цін. Встановлені державою рамки, що полягають у визначенні суми витрат, а також частки від гуртової вартості, не дозволяють використати альтернативні інструменти контролю, окрім прискіпливої перевірки бізнесів. Через це станеться одне з двох: або держава зовсім не контролюватиме дотримання вимог бізнесами, або занадто сильно втручатиметься в роботу підприємств, які виробляють і продають соціально значущі продукти.
Повертаючись до газових аукціонів, ще однією проблемою може стати фактична нерівність доступу великих виробників і маленьких фермерів до придбання пільгового палива. З огляду на доволі непросту процедуру очевидно, що далеко не кожна з понад 6,8 тисячі юридичних осіб, визначених Мінагро, реально братиме в них участь. Зрештою, перевага буде на боці великих виробників, які й без того мають набагато більший запас міцності, щоб пройти несприятливий період.
Очевидно, що головна практична корисність рішення уряду встановити граничні ціни полягає в тому, щоб не дати розвиватися панічним настроям серед населення. В іншому разі люди можуть побігти в магазини та почати скуповувати різноманітні продукти, збільшуючи попит і провокуючи реальне зростання цін.
Однак існують певні альтернативні механізми, які могли б реально допомогти стримати зростання вартості соціально значущих продуктів і нівелювати фактор дорогого газу. Наприклад, держава могла б тимчасово скасувати ПДВ на товари, що підпадають під категорію соціальних. Це допоможе рівномірно знизити ціни — без формування перекосів на користь великих гравців.
Другий компонент передбачає фіксацію єдиної граничної ціни на газ внутрішнього видобутку для підприємств, які виробляють відповідну соціальну продукцію. Спрощення процедури та відсутність аукціонів дали б змогу всім виробникам працювати в єдиних умовах, а прогнозована вартість блакитного палива — прорахувати власну фінансову модель на весь холодний сезон.
Запропонований урядом інструмент обмеження цін на ключові продукти виглядає способом перекласти всю відповідальність на приватний бізнес. Така схема створює ситуацію, коли що менший продавець або виробник, то суттєвішими для нього стануть обмеження. Через це вже в лютому ринок може дійсно залихоманити, а пропозиція соціальних товарів почне скорочуватися.
Нарешті, у великих торговельних мережах, де продукція залишиться доступною для купівлі, вона коштуватиме дорожче за уявний мінімальний рівень, бо додаткова маржа ритейлерам виявиться замаскованою під маркетингові витрати та собівартість для виробників. Коли держава зреагує та почне перевірки формування вартості та націнок для більш як 6,8 тисячі підприємств-виробників і десятків тисяч торгових точок, то замість реального ефекту такий крок лише спровокує корупційні механізми на місцях.
Втративши момент для закупівлі газу, коли його ціна перебувала на рівні 200–300 дол. за тисячу кубометрів, сьогодні влада мала б створити справедливу та прозору систему підтримки виробників і ритейлерів. Включаючи фіскальні стимули та обмеження вартості для єдиного ресурсу — природного газу, ціна на який, власне, і створила напруженість у секторі харчового виробництва.